У європейських країнах, які є членами ЄС (зокрема, ФРН, Нідерланди, Франція, Польща) функціонує ринковий обіг сільськогосподарських земель. Його становлення пов’язане з особливостями розвитку цих держав і нині базується на досить різних правових механізмах. Так, у законодавствах країн із розвинутою ринковою економікою - ФРН, Нідерландів та Франції - реалізовано три можливі правові моделі функціонування ринку сільськогосподарських земель:
· практично вільного ринку земель із майже повною відсутністю втручання держави у його функціонування (Нідерланди);
· із помірним втручанням держави у розвиток ринку сільськогосподарських земель (ФРН);
· сильно регульованого державою ринку сільськогосподарських земель (Франція).
Законодавство Польщі забезпечує набуття і використання сільськогосподарських земель головним чином сімейними фермерськими господарствами. Формування та збільшення їх частки в аграрному виробництві декларує й Україна.
Кожна з цих моделей забезпечується цілісним правовим механізмом, який розвивається відповідно до викликів, однак не змінює і не руйнує саму модель.
Особливостями законодавств цих країн щодо обігу сільгоспземель є:
1. У Нідерландах, ФРН, Франції та Польщі законодавство надає право набувати сільськогосподарські землі у власність як фізичним, так і юридичним особам.
2. Незалежно від «глибини» регулювання законодавством цих країн відносин ринку сільськогосподарських земель, у кожній із них кількість адміністративних заборон є мінімальною і стосується головним чином лише встановлення мінімального строку оренди (Франція, Нідерланди), заборони на придбання іноземцями деяких видів угідь – виноградників (Франція) та площі сільськогосподарських угідь, які можуть набуватися у приватну власність (Польща, ФРН).
3. У жодній із зазначених країн не надається переваг одному з видів права на сільськогосподарські землі - наприклад, праву оренди. Учасники ринку можуть набувати такі землі як у власність, так і в оренду.
4. Основним засобом охорони сільськогосподарських земель від переведення їх у несільськогосподарські є затвердження чітких планів розвитку територій із визначенням зон сільськогосподарського та іншого використання.
5. Всі інші правові засоби впливу на ринковий обіг сільськогосподарських земель являють собою засоби «м’якого» права, тобто права, яке застосовуються у певній, оптимальній для кожної країни пропорції, та надають учасникам ринку право вибору. До них належать:
a) надання переважних прав на придбання сільськогосподарських земель фермерським господарствам та місцевим сільським громадам;
b) надання переважних прав орендарям на продовження договорів оренди землі;
c) надання переважних прав спеціалізованим державним підприємствам на придбання сільськогосподарських земель, які виставлені приватними особами на продаж, з наступним їх продажем фермерським господарствам;
d) надання певній установі – регуляторові ринку сільськогосподарських земель – права звертатися до суду з позовом про приведення зависокої ціни виставленої на продаж земельної ділянки до рівня цін, що склалися на ринку таких земель;
e) встановлення пільгового порядку придбання сільськогосподарських земель (розстрочення платежів на тривалі терміни);
f) надання податкових пільг при придбанні сільськогосподарських земель фермерськими господарствами.
6. Якщо в Україні буде прийнято рішення щодо створення державної юридичної особи з повноваженнями регулятора ринку земель сільськогосподарського призначення, то, по-перше, така юридична особа має бути неприбутковою та, по-друге, отримувати підтримку з державного бюджету для забезпечення своєї повноцінної діяльності.
7. Близьким до реалій України є досвід трансформацій законодавства країн колишнього радянського табору: ФРН у частині законодавчого регулювання земельних ринкових трансформацій у Східній Німеччині та Польщі.
Автор: Павло Кулинич
Докладніше:
