В аграрній політиці, і не тільки, турбота про малі та сімейні фермерські господарства знедавна стала модним явищем. На це є справедливий суспільний запит, а саме — як реакція на неявну політику холдингізації аграрного бізнесу впродовж останніх двадцяти років. Проте агрополітичний «маятник» ризикує опинитись в іншій крайнощі — поголовній фермеризації. Нижче наведені факти вказують на те, що Україна від таких крайнощів не виграє.
В економічній літературі досить чітко фіксується факт прямої залежності розміру господарств та економічного зростання (див. рисунок 1).
Джерело: Eastwood, R., Lipton M., and Newell A (2010). Farm Size. In Handbook of Agricultural Economics Volume 4
Крім того, в ЄС також спостерігається сильний та позитивний зв'язок між доходами та розмірами сільгосппідприємств (1). В Україні ситуація виглядає досить схожою на європейську.
Примітка: кожен графік являє собою збільшений варіант першого графіку на рисунку. Графіки відображають непараметрично оцінену залежність між валовим прибутком та розміром господарств. Пунктирними лініями позначені 95% довірчі інтервали.
Рисунок 2 демонструє залежність валового прибутку від розміру господарства. Розрахунки були виконані для середніх показників валової прибутковості та розмірів господарств за 2013-2015 рр. Кожен з графіків на рисунку 2 є збільшеним варіантом першого графіка на рисунку, щоб можна було більш чітко роздивитись залежність валового прибутку та розміру для підприємств меншого розміру. Як неважко розгледіти з рисунку 2, як малі (до 200 га), так і супервеликі (більш ніж 30 тис. га) демонструють гірші показники прибутковості від, назвемо їх, господарств «середнього розміру».
Вищенаведені факти, як на мене, дають серйозне підґрунтя стверджувати, що захоплення чимось одним, або фермерством, або агрохолдингами, може дуже дорого обійтись Україні. Місця має вистачити всім!
Безумовно, можна сприйняти тезу про те, що потрібно «вирівняти в умовах господарювання» дрібних та великих господарств за умови існування проблем на інших ринках і в певний спосіб їх підтримувати. Наприклад, дрібним виробникам, на відміну від великих, за інших рівних умов, завжди буде важче отримати кредит через витрати на обслуговування кредитів; іншими словами, банку дешевше видати один кредит на 1 млн, ніж 100 кредитів по 10 тис.
Також, що наразі важливо для України, дрібні фермери менш конкурентоспроможні у можливості купівлі землі, і таке становище не покращується з розвитком ринку землі (2). Обмеження на ринку капіталу та фінансів лежать в основі такого результату. Тобто насправді є абсолютно обґрунтовані причини, чому потрібно підтримувати малі форми господарювання. Але, разом з тим, можна стверджувати, що занадто сильний крен у бік фермеризації не піде на користь розвитку аграрного сектору та села.
Олег Нів'євський, старший економіст проекту «Підтримка реформ в сільському господарстві та земельних відносинах в Україні» Київської школи економіки, член Експертної ради УКАБ
Опубліковано: http://agroportal.ua/ua/views/blogs/fermery-ili-agrokholdingi-ili-pochemu-krainosti-ne-v-polzu-agrarnomu-sektoru-i-selu-ukrainy/
